Лети!

Якогось дня дорога веде лише вгору, під різним кутом, але вгору.  Ви піднімаєтесь на хребет і ще зранку зрозуміло, що день буде не з легких, передчуваєш як він виснажить тебе, змучить, роздратує. Але саме в той день, ближче до середини, коли "попереду те що й позаду", підйом особливо крутий і варто б знизити темп, саме тоді щось дике, жагуче й неперебориме пожене тебе швидше й швидше, залишачи всіх позаду,  не даючи зупинитись навіть на мить. І не аби комусь щось довести, не тому що не втомлена, не тому що не хочеш перепочити. Просто МОЖЕШ не зупинятись.

 "-можеш? лети!"

Все, що потрібно з тобою : вірші в голові, повітря в легенях і Той кому можна подякувати. Все, що навколо - твоє і всього достатньо. І зайвого нічого, навіть наплічник.

Скоро втома таки змусить сісти, скоро всі наздоженуть, але зараз, тут і тепер ти лише "горда, незломлена пташка" і для тебе немає нічого нездоланного.

можеш іти
бо попереду те що й позаду
роки чи дні
чи розпечені кулі секунд
може і ти
розпізнаєш в кінці автостради
кроки на дні
маріанської прірви покут

можеш іти
так жовтнево, безсонячно, важко
в такт або ні
по пульсуючій сітці судин
може і ти
моя горда, незломлена пташко
латками снів
затулятимеш чверті третин

можеш? лети!
листопадить дерева жовтаво
стріхи нічні
зльодяніли і видно наскрізь
як до мети
залишається дві переправи
крикнеш струні
і тихенько зірвешся униз