Так ось по кіношному, сидячи на підвіконні, читати вірші тим хто їх цінує; чи навпаки, у великому колі під зорями, де майже ніхто їх не чує, не те щоби цінувати; чи як то буває найчастіше, повторювати собі, майже бездумно, самим чуттям, самими вустами. Вірші ввійшли у моє життя якось непомітно, поволі і так само непомітно дістались кожного куточка, кожної щілинки лишаючи там свій слід. І ти вже не ти без цього, воно вже стало частиною тебе.
А першою була Костенко. Збірка, синя палітурка і химерне, вражаюче усвідомлення сили слів, їх наповненості, вагомості і влучності. Жіночні тонкі й чуттєві, часом гострі й іронічні рими - вічне дежавю - твої відчуття одягнені в чужі слова. Потім Жадан, раптово і грубо, знаючи від чого "все так чи інакше залежить", знаючи про листи, корицю, вина про (...) Тут вже жодних дежавю. Тут ніби всі замки відкриті, всі паролі й шифри розгадані, ніби ти прозора й легка і хтось читає кожну твою артерію, кожну вену, рахує серцебиття й частоту дихання. Жадан це занадто відверто, до мурах. Десь між них траплялись плутані асоціації Іздрика, жіночі-жіночі М.Савки, К.Бабкіною, О.Перехрест. Щось з Рождественского й Жолудєвой. Г .Крук, ще страшніша від Жадана в своїй відвертості, напевне тому що жінка, вірші які компроментують самі себе. А на противагу Б. Матіяш з унікальним талантом тієї ж відкритості, прозорості проте світлої, лагідної, якоїсь безумовної, беззастережної довіри. Ця форма відвертості, як на мене, ще більш вражаюча. Тендітна квітка серед пустелі, ніби зовсім беззахисна та насправді сповнена сили й жаги життя.
Те ж сказала б і про вірші вцілому. Дрібниця, як і квіти, картини, листівки, свічки, як галузки, камінці й листочки. Дрібниці, але стільки сили.
А першою була Костенко. Збірка, синя палітурка і химерне, вражаюче усвідомлення сили слів, їх наповненості, вагомості і влучності. Жіночні тонкі й чуттєві, часом гострі й іронічні рими - вічне дежавю - твої відчуття одягнені в чужі слова. Потім Жадан, раптово і грубо, знаючи від чого "все так чи інакше залежить", знаючи про листи, корицю, вина про (...) Тут вже жодних дежавю. Тут ніби всі замки відкриті, всі паролі й шифри розгадані, ніби ти прозора й легка і хтось читає кожну твою артерію, кожну вену, рахує серцебиття й частоту дихання. Жадан це занадто відверто, до мурах. Десь між них траплялись плутані асоціації Іздрика, жіночі-жіночі М.Савки, К.Бабкіною, О.Перехрест. Щось з Рождественского й Жолудєвой. Г .Крук, ще страшніша від Жадана в своїй відвертості, напевне тому що жінка, вірші які компроментують самі себе. А на противагу Б. Матіяш з унікальним талантом тієї ж відкритості, прозорості проте світлої, лагідної, якоїсь безумовної, беззастережної довіри. Ця форма відвертості, як на мене, ще більш вражаюча. Тендітна квітка серед пустелі, ніби зовсім беззахисна та насправді сповнена сили й жаги життя.
Те ж сказала б і про вірші вцілому. Дрібниця, як і квіти, картини, листівки, свічки, як галузки, камінці й листочки. Дрібниці, але стільки сили.
Немає коментарів:
Дописати коментар