Гори

" ...ты счастлив и нем
И только немного завидуешь тем,
Другим - у которих вершина еще впереди. "

 Це дивне відчуття вершини. Хто вигадав що її можна підкорити? Підкорити потрібно себе, аби до неї дістатись. Складний шлях, який потрібно пройти додає самоповаги і міцно об'єднує. Ти цілком залежний, як від людей, що йдуть поруч, так і від Того хто створив цей шлях. І це прекрасно, бо вчить співпрацювати і цінувати "найдрібніші" радощі, як то затінок, чи ковток води. А коли якийсь новий підйом виявиться омріяною вершиною, все на що вистачить сил - підняти очі і мовчки дивитись, без слів і думок, навіть без почуттів, просто всотувати красу всім тілом, просто заплакати...І йти далі, бо дорога продовжується, і це найкраще. Йти до нової зупинки, збудувати там новий дім, щиро вважаючи це саме домом, людей поруч -  сім'єю, а весь похід - маленьким життям.

Це було дивовижне життя, життя прожите серед гір.


 Озеро "Марічейка" оповите туманом й дорога до нього.

А зранку, коли туман зійшов за озером вималювалась гора.

Підйом на "Піп Іван Чорногірський" і захід сонця в наступному "домі".

"Продовжуєм нести свій прапор, а не хрест, продовжуєм іти на власний Еверест. "

Мармароський хребет. 

"Так оставьте ненужные споры -

Я себе уже все доказал:
Лучше гор могут быть только горы,
На которых еще не бывал.
На которых еще не бывал."