Про тих хто бачить баранця у ящику.

"Отоді й заявився лис.
 — Добрий день,— сказав лис.
— Добрий день,— чемно відповів маленький принц і озир­нувся, проте нікого не побачив.
— Я тут,— пролунав голос,— під яблунею.
— Хто ти? — спитав маленький принц.
— Ти такий гар­ний...
 — Я — лис,— сказав той.
— Пограйся зо мною,— попросив маленький принц.Мені так сумно...
— Я не можу з тобою гратися,— відказав лис.— Я не при­ручений.
— О! Вибач,— мовив маленький принц. І, подумавши, додав: - А що означає «приручити»?
 — Ти нетутешній,— сказав лис.Що ти шукаєш?
 — Я шукаю людей,— відповів маленький принц.А шо означає «приручити»?
— Люди,— сказав лис,— мають рушниці і ходять на полювання. Це так ускладнює життя! І ще вони розводять ку­ рей. Це єдина користь від них. Ти шукаєш курей?
— Ні,— мовив маленький принц.Я шукаю друзів. А що означає «приручити»?
— Це давно забуте поняття,— сказав лис. Воно означає привернути до себе...
 — Привернути до себе?
 — Ну певно,— сказав лис.Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, та­кий же, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене при­ручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі...
— Я вже трохи розумію,— озвався маленький принц.Є одна троянда... здається, вона приручила мене...
 — Можливо,— сказав лис. На Землі чого тільки не по­бачиш...
 — О, це не на Землі,— заперечив маленький принц. Лис, здавалося, страшенно здивувався:
 — На іншій планеті?
— Так.
 — А на тій планеті є мисливці?
— Ні.
 — Ну, це цікаво? А кури є?
 — Ні!
— Нема нічого досконалого на світі! — зітхнув лис. А потім він знову повернувся до того ж: Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Усі кури однакові. І люди всі однакові. І мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твоя ж хода, як музика, викличе мене з нори. А по­тім  дивись! Бачиш, он там, на полях, достигають хліба? Я не їм хліба. Мені зерно ні до чого. Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш! Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест хлібів під подихом вітру... Лис замовк і довго дивився на маленького принца.
— Будь ласка... приручи мене! — попросив знову.
 — Я б з радістю,— відповів маленький принц,— але в мене мало часу. Мені ще треба знайти друзів і пізнати багато різ­них речей.
— Пізнати можна тільки те, що приручиш,— сказав лис.У людей вже немає часу щось пізнавати. Вони купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, що про­ давали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга — приручи мене!
— А що для цього треба робити? — спитав маленький принц.
— Треба бути дуже терплячим,— відповів лис. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе, дивитимусь, а ти нічого не казатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але кожен день ти сіда­тимеш трохи ближче...
На другий день маленький принц прийшов знову.
— Краще, якби ти приходив у один і той же час,— сказав йому лис.Якщо ти прийдеш, наприклад, о четвертій годині дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим я буду. О четвертій годині я вже почну хвилюватись і непокоїтись; я пізнаю ціну щастя! А якщо ти приходитимеш як вийде, то я ніколи не знатиму, на котру годину готувати своє сер­це... Мають бути обряди.
— А що таке обряди? — поцікавився маленький принц.
— Це теж давно забута річ,— відповів лис. Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину — на всі інші години. Є, наприклад, такий обряд у моїх мисливців. У четвер вони танцюють із сільськими дівчатами. Це такий чудовий день — четвер! Я йду прогулятись і доходжу аж до виноградинка. А якби мисливці танцювали будь-коли, всі дні були б схожі один на один, і я зовсім не мав би вільного часу.
 Так маленький принц приручив лиса. І коли настав час прощатись, лис мовив:
— О! Я плакатиму за тобою...
 — Ти сам винен,— сказав маленький принц.Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив...
— Ну звісно,— потвердив лис.
 — Але ж ти плакатимеш! — сказав маленький принц,
— Ну звісно,— відповів лис.
 — Виходить, ти нічого не виграв.
— Виграв,— заперечив лис.— Згадай, що я казав про золо­ті хліба."